Вінничанка вивезла тіло сина, що загинув на полі бою на Херсонщині, у багажнику. Відео

На початку березня Вінниччина попрощалася з 20-річним Максимом Купрійчуком, який загинув під час ворожого обстрілу 25 лютого під Херсоном. Мати героя Людмила Купрійчук розповіла, як вони удвох із батьком Максима, вивозили тіло сина з окупованої території.

Жінка каже: ніколи не простить собі, що рідну дитину везла додому в багажнику авто. Страшну розповідь згорьованої матері опублікували журналісти вінницького видання “20 хвилин”.

Максим Купрійчук

Пані Людмила каже: до страшної звістки про загибель сина не знала, що він – на Херсонщині.

“Коли це все сталося, я знаходилася в Чехії. Не могла навіть уявити, що моя дитина знаходиться під Херсоном. Він мені нічого не говорив, не хотів, щоб я хвилювалася. “Мам, все добре! Я у себе в частині у Львові. Мам, не нервуйся”… Все, що він мені говорив”, – згадує жінка.

Людмила та Максим Купрійчуки
Коли ж батьки Максима дізналися, що він загинув – вирішили будь-що повернути сина додому.
“Я вже не годна була чекати. Коли зателефонував мені батько Максима і сказав “Що будемо робити? Будемо їхати?” – я відповіла: “Будемо їхати”, – пригадує мати воїна.
Син не зізнався матері, що поїхав на Херсонщину: не хотів хвилювати

Шукати тіло сина подружжю Купрійчуків довелося самим – прямо там, у полі, де вбиті рашистами українські воїни так і лишилися лежати, бо окупанти не давали забрати загиблих.

“Мене не випускали з машини. Випустили чоловіка. Взяли його, взяли два автомата, його двоє – під автомат. І повели по полю. “Ищи. Найдешь – заберешь”… Чоловік ходив і шукав”, – розповідає пані Людмила.

Сина батьки шукали у полі, де він загинув, упізнати вдалося по татуюванню на руці
Вона каже: на той момент єдиною надією впізнати Максима залишалося татуювання, яке було у хлопця на руці.
“Єдине, по чому я могла впізнати свою дитину – це татуювання на руці. Чоловік почав розривати рукав бушлата. Просто у малого… Він почав розривати, я бачу – бушлат розірвав, пустив руку і просто сів. І я зрозуміла, що це все… Що це дійсно моя дитина. Я так кричала на тому полі. За що? Чому? Я кричала, як могла. Нічим би не допомогло. Стояла і кричала. А навпроти мене несуть мою дитину”, – крізь сльози розповідає Людмила Купрійчук.

Остання дорога Максима додому була довгою. Батьки везли сина на Вінниччину понад 12 годин.

“Я ніколи собі не пробачу, що ми його забирали так… Знаєте, я навіть не знаю, як це можна назвати. Ми його везли просто в багажнику машину. Розумієте?! Свою дитину. Свою дитину я везла в багажнику машини”, – каже мати.

Максима поховали 6 березня. Поки тривала церемонія прощання, над кладовищем пролетіли кілька російських ракет. Вони влучили в аеропорт у Гавришівці.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*